На нашому універі оголошення: "З 31 жовтня припиняються всі заняття, постанова діє до спеціального наказу"
Наразі попер на Захід, тобто, додому!
Думаю це на довго.
Планів купа...
Писати не матиму звідки, але буду дзвонити.

Бережіть себе, друзі!

Завела собі аську моя сусідка, наразі це найближча до мого дому особа, яка пише мені повідомлення з інтернет-простору.
Я завжди можу її попросити збігати до мої хати і подивитися чи там топиться. Знаєте, так набагато спокійніше...
Вона ще мала, але у неї є проблеми і ми про них намагаємося говорити.
Так виходить, що я зараз її вважаю своєю найкращою сусідкою, у зв"язку з цим мені хочеться захищати це маля.
У малої добрий характер і вона весела, а також здатна до того всього, що може викликати у дорослих запаморочення. І це мене найбільше радує.
Коли вона виросте, я братиму її зсобою на скажені вечірки до ранку, обіцяю, буде весело.
Сусіди - це майже як рідня.
Тільки би вона не змінилася із віком.
Але вгадати таке - неможливо)))).

Ну от, я щойно показав цей текст їй.
Смішно нам обом)

Говорив сьогодні зі своєю баМбулькою. Це мій перший сільський інформатор. Та вже другий день поспіль вона ВОЛОНТЕР!?
Назвав її так, бо справа, в яку мене посвятила бамбулька, справді тягне на розділ "Роби добро ближньому, якого любиш".
Ситуація наступна: одна її знайомі (років до 40) захворіла - щось із ногою, а операція коштує 35 000 грн, відповідно, що у неї таких грошей нема. От мій Ідеал і вирішив взятися за діло, та замість того, щоб сидіти та втішати хвору вона вдягнулася тепліше і ходила від будинку до будинку, розказуючи людям ситуацію. В результаті - 4375 грн за два дні!!! І це тільки один сільський куток. Бамбулька планує залучити, до так званої акції, своїх подруг, і разом вони перевернуть гори. Принаймні, я в цьому впевнений!
Бажаю хворій величезної наснаги у боротьбі з недугою і довгих років життя нашим ВОЛОНТЕРАМ!

Саме цими словами закінчився вчора для мене грандіозний концерт чудового гурту НАГОЛОС НА ГОЛОС... Насправді, я хотів сказати це їм ще тоді, коли вперше побачив, та все не було можливості. І от...
Вечір в арт-клубі Барабан.
Той час, що залишився до виступу я провів за прослуховуванням рідних голосів. Чомусь хотілося дзвонити саме додому, туди - до Печеніжина.
Місце вибрав заздалегідь, а офіціантка два раз намагалася всадити мене десь надто далеко, та їй це не вдалося: таємницю мені видала Оля))).
Не можу сказати скільки саме вони грали, бо про час не доводилося думати.
"Боже, не літості - лютості", "Вже Софія відструменіла", "Тільки тобою", "Маленька душа" - у це важко повірити, та я ловив себе на думці, що тремчу. Їхні, справді чудесні голоси ( якщо ангели співають - вони співають так ) тремтіли в мені і доводилося ковтати рідину, аби не впасти в резонанс, аби не розплакатися, аби не збожеволіти.
А ще - спустошеність, та це вже у їхніх головах... Дівчата "чесно" зізналися, що якби вміли співати, то не виснажувалися би так. Я вважаю інакше... Я бачив їхні погляди після пісень, потрібен був час, для незначного відновлення, для початку нової "солодкої муки".
Звісно, було кілька маленьких проколів, та це випливало мимовільно, і не змогло роз"єднати той внутрішній діалог, встановлений між ними і мною. Зв"язок, який я відчуваю до тепер. Зв"язок, який надихає мене писати ці рядки...

З нетерпінням чекаю виходу наступного запису.
Щиро шкодую, що не вдалося зазнимкуватися з вами.

Завжди ваш Опришок

На білому екрані підвалу стрибає візуалізація.
Схожа на одну з тих, що поселилися у моїй кімнаті.
Вона працює за принципом "крик-детонація".
Але амплітуди і махи більше строкаті.

Вона пробиває тілесний бар"єр.
Рухається від дверей до середини залів.
Вона як товар, вона як кур"єр.
Зав"язана міцно на структурі ударів.

Розуміючи усі кольорові простори.
Незвичайність учиться за принципом сина.
Я лишень зафільмовую мінімум кадрів.
Візуалізація, виявляється, свідома людина!

От сиджу і слухаю КОМУ ВНИЗ. Чисто своє - вибране.
За останній рік відвідував їхні концерти 3 рази. Не казатиму нічого, оскільки вирішив сьогодні виспатися))), може.

Отже, купив сьогодні куртяк)). Довелося їхати на лівий берег Дніпра, шукати Русанівку, шукати вул. Ентузіастів, 5... це зайняло близько 1.5 години, але враховуючи погоду я був радий. Короче куртяк того вартий.
Якщо хтось хоче, я даю посилання, там ще одна така лишилася - будемо "однокуртковими близнюками"
http://www.sportsite.com.ua/index.php?page=shop.product_details&flypage=flypage.tpl&product_id=515&category_id=37&option=com_virtuemart&Itemid=1&vmcchk=1&Itemid=1

Далі потрапив до Могили. Слухали той лаундж, нічо так. Не скажу, що я зафанатів, але було кілька позитивних моментів:
- познайомився з тією дівчинкою, організатором вечірки в честь Дня народження Боба Марлі (така мила, Оленка);
- почав писати вірш, на який мене надихнув МУЖИК????!!!! Не лякайтеся, але він круто танцював, от я й вирішив написати про його пластику)));
- провів сам- собі- треніннг на тему "Згадай дорогу до власного житла у гуртожитку і пройди її віртуально" ( якраз під ту каматозну музику), мене той тренінг так схарив))).

Завтра увесь день в кімнаті, необхідно готуватися, щось писати, тому все - пішов спати!

Вечір провів за вибором куртки. Смішно, але інтернет магазини скоро замінять звичні торгівельні відносини. Цікаво, як назвуть цей період наші діти... Революційним? Економічні веб відносини...
Отже маю на приміті кілька варіантів, завтра помандрую у пошуках найоптимальнішого.
Я навіть не маю кого взяти із собою на оглядини. Думав запросити маму, але надворі холодно, тому не хочу щоб вона мерзла.
Ще заїду завтра на секонд. Якось так складається, що речі починають грати для мене значно більшу роль ніж це було завжди. Думаю, вони заміняють мені щось. Наприклад, кохання...
Скоро осінь замінить мені туалет зранку і я почну робити курсові замість перегляду фільмів.

Сьогоднішнє кіно зробило своє. Я думаю, не варто приймати все так близько, але нічо не можу зробити зі своїм світосприйняттям.
Але нічого. Завтра куплю кілька речей і все забудеться.

О 18 буде музичний експеримент: мінімал лаундж у купі з дівочими читаннями незрозумілих текстів. Це я так окреслюю, бо насправді нічо не розумію в тому. Але сходжу.

Я починаю нікчемно писати. З кожним днем розумію, що всі ті великі справи майбутнього не вдастся здійснити і за 5 життів.
Ну і хай, кожному своє.
Хтось гине в горах вперше туди потрапивши.
Хтось гине так і не потрапивши.
А я розриваюся... між комп2ютером і мискою з супом.

Раніше нічого схожого не відбувалося. Я старію і втрачаю глузд, або це через алкоголь.
Мій друг алкоголь, так і не розумію навіщо я від нього відмовився.
Раціональність, боязнь, віра, мрії ? Навіщо?

Мав сьоодні розмову із дівчиною з Емвею, блін, мені її підсунули, вона бідненька старалася, а я дурень жартував і брав її справу на сміх. Просто хотілося поговорити у діловому тоні, я позер.

Пора закінчувати цей день, пора виспатися, пора полагодитися.

А ще ці дівчатка. 14,15,19,24 - яка вбіса різниця. Одного разу ти стрибаєш на той потяг, заходиш до вагону і вже не в змозі купити довіру машиніста, аби той зупинив на котрійсь станції.
Та й з часом зупинятися не хочеться, людина - універсальна, до всього звикає.

Саме почав дивитися док про Вольфа Месінга. Бідний, він так хотів знати у чому справа.
І я, я теж хочу знати. У чому справа...
Певно це все ніч.
Колись обов2язково зміню режим активності.
2.00 ам
Ой, обіцяв відвідати сайт того Мвею, тож виконую...

Вже третю ніч, ну скільки можна?
Я розумію, що заробляти гроші приємно десь так само як і купляти за них книжки, але май совість хлопче!
Ці слова я повторюю протягом уже третьої ночі, сам собі кажу - сам собі відповідаю...
Мовляв, залишилося ще не довго, всього кілька десятків задач, всього кілька десятків...
І лягаючи о четвертій до ліжка не вірю сам собі ні на мить.


Вчора купив собі омріяного айпода. Але він не приносить задоволення, коли лежить у шухляді, а от коли пульсує у руках на вулиці... це вже щось.
Цікаво, я все життя буду таким?

Завтра зустрічаюся з Гавукою, він каже, ніби має серйозну розмову щодо бізнес-проекту.
Загалом є кілька ідей для підняття матеріального бабла.

Увечері попрямую до Могили. Давно вже відвідував її + хочеться придбати книжку, що її показував Палун - "Майстри світового артхаусу".

Доречі, зараз читаю "Український правопис у таблицях", чомусь раптом захотілося відновити правила у пам"яті))).

Отже, розклад на завтра:
1.Зустріч з Вованом - 10.00
2.Пари - 11.30-16.00
3.Могила - 17.00-доки не набридне

Життя, ти умієш приносити радість.

З історії дружби (п"єса на 1 дію).

Всяка схожість з реальними людьми була бажана і переслідувалася автором. Не на сором а на пам"ять!



Дійові особи:

Вася - прокурор
Василь - правозахисник
Олег - головний обвинувачений

Дія перша і наразі остання

Вечір. Звичайний сільський бар "Кури гриль". Мляве світло немитих лампочок ледь освітлює навколишню публіку. У залі чотири столи, за якими місцева молодь літрами поглинає горілку, пиво, вино... Серед присутніх є дівчата, вони "мажорно" дудлять слабоалкоголки через трубочки, так само літрами. Наша увага прикута до крайнього стола праворуч. Там і сидять, власне, дійові особи п"єси.
Вася, не підозрюючи майбутніх подій, смакує хот-дог, всі інші - заливаються пивом. Одна важлива для глядача деталь - друзі п"яні в сраку.

Олег ( пронизуючи поглядом ): Вася, ти таки хуй!

Вася ( із здивуванням ): Я?

Олег: так, старий, ти хуй! Я знаю тебе давно, ти навіть друг мені, але ти хуй!

Вася: то он ти якої заговорив.

Олег: а ти маєш щось проти? ( Не дає змоги відповісти ). Зажди, паскуднику, зараз розкладемо все по полицях. Хіба не ти учора пішов із однокласниками до клюбу, і навіть не удостоївся попередити НАС- своїх друзів!!! А ми тебе чекали, на зупинці. Чекали довго, мерзли, матюкалися. І ти смієш перечити, ніби ти не хуй? Та де твій сором, друже?

Вася: я...

Олег ( не слухає ): Де твоя повага до нашої дружби? Де твоя вірність до найближчих, тобі, людей? А дівчата, між іншим, у коротеньких спідницях прийшли! Для нас старалися! Натомість промокли до нитки і тепер у них соплі нижче колін. Старий, ти хуй! Такий хуй, що я не знаю де подітися, аби не бачити твою мармизу. Не знаю ( задумливо хитає головою і п"є пиво).


Вася із сум"яттям шукає слова аби зарадити лихові, яке він скоїв. Видно, що п"яна свідомість не здатна до того, тому він надкушує хот-дог, жує його і сумом наливаються очі.
Проходить близько хвилини. За цей час усі добряче п"яніють. Дівчинка у фіолетовому фартусі приносить три пляшки пива, за них і беруться друзі. Та враз Вася забуває про свій сум і зраду.

Вася: Згоден, Олеже, я хуй. Беззаперечний і наскрізь прогнилий. Але скажи, чи не думаєш ти про свою пряму приналежність до цієї назви статевого органу? Хіба я один такий, хуй? Хіба ти не такий самий?

Олег ( відкладає вбік пиво ): Що ти сказав? Обережно, бо не подивлюся, що ти друг мені, та ще й сусід. Обережно, бо отримаєш зара! ( показує кулак ).

Вася ( єхидно підсміюється, чим приводить до тями Василя ): одну хвилину, відповідати прийдеться тобі, он Василь не дасть збрехати. Ти хочеш суперечки? Буде тобі суперечка!

Василь: спокійно, пацани. Про шо мова?

Вася ( до Василя ): друже, якраз тебе нам і треба. Ти пам"ятаєш, коли Олег прийшов до лісу на Великдень, коли ми там бухали?

Василь: йо, було таке! Він ше з трьома бабами прийшов! Такі солоденькі!

Вася ( згадуючи ): так, солоденькі, що цукерочки, але мова не про то. Як ти вже сказав, баб було три, а скільки було наших пацанів?

Василь( перелічує ) я, ти, Олег, Ігор, два клюцани, але на них насрати, потім ще прийшли два брати Василюки, далі Андрій і Роман.

Вася: і того?

Василь( напружується ): без клюцанів - восьмеро.

Вася : срати на клюцанів! Значить, зібралися семеро друзів побухати на Великдень і тут приходить цей хуй ( показує на Олега ) і приводить із собою трьох курвів! Трьох ( Вася переходить на крик ) трьох курвів, не двох не одну і не восьмеро! Трьох, йоб його козу, сука! Мало того, одну, найкращу, він бере собі, а двом іншим каже щоб ішли на коліна до братів Василюків! І ти не хуй після цього, друже? ( запитально дивиться на Олега).

Глядачам стає зрозумілою істинна суть розмови. Вони запитально дивляться на Олега. Останні слова приводять у шок кількох бухарів із сусіднього столика. Але вони швидко втрачають інтерес до друзів.

Василь: або ще такий випадок ( гримає кулаком по столі перед мобільним телефоном Олега). Тиждень по Великодню, був День народження у моєї подружки із Коломиї. І вона зі своєю сестрою приїхала до мене в гості. Я півночі ходив з ними барами, аби трохи впоїти обох і мати чудовий секс із прекрасними Олею і Наталею. Сидимо ми значить у "Стрия" і тут мені хочеться до вітру, дівчатам замовляю "Рево", а сам іду. А тим часом, оцей хуй ( показує запаленою сигаретою на Олега ) підкрадається до моїх тьолок, і пропонує їм прогулятися. А вони, шо? Їм всерівно! Вони такі п"яні, що погоджуються на усе. І це чмо, пробачте, цей хуй, бере моїх баб прямо за баром! От друга маємо! Я приходжу, а там нікого.
( дивиться прямо у очі Олегові) Було таке? Га? Було тобі файно з моїми бабами? Знаю, сука! Лишився я, як хуй серед весілля? Дякую тобі, друже!

Вася: Хуй він а не друг!

Олег: пацани...

Вася і Василь в один голос: пішов ти на хуй!

Олег: згоден... ( вагається ), але ж я п"яний був!

Вася: друзі мають любити і поважати один одного, а не зраджувати!

Усі знову затихають і беруть чергові пляшки пива. Степінь сп"яніння зростає до критичної.

Василь: але це всьо хуйня! Адже останньою крапкою став твій коник на випускному! Це піздєц (береться руками за голову ).
Тебе тоді не було ( звертається до Васі), і ми не хотіли аби ти знав, та коли вже така справа... Стоїмо під клюбом і ждемо, коли випускники виставлять могорич. Олег саме отримував диплом у своєму ПТУ №14 і забухав з одногрупниками. Під"їздить машин і він вивалюється перед нами. Потім кидається до свого брата Андрія і тягне його до машини, кричить поїхали зі мною. Андрій, як нормальний пацан каже, що не хоче. Тоді Олег бере за руку мене, але я відповідаю, що їдемо або усі, або ніхто.

Вася: от хуй!

Олег: бля, шо ти розказуєш? Хіба всьо так було? Та ти перекручуєш факти!

Василь: не треба нічо пояснювати! Ми вже зрозуміли все!

Олег: нічо ви не розумієте! Там у машині місце було тільки для одного!

Вася: і ти вирішив зробити таку підлість - спокусити друзів, аби вони зненавиділи один одного. Сука ти, старий, продажна сука...

Олег ( виправдовуючись, заглиблюється у роздуми ) ну, хіба я не правильно зробив? Може хтось хотів поїхати, а хтось не хотів? Треба давати людям право вибору! Я вчинив правильно.

Вася і Василь в один голос: пішов ти на хуй!


Голоси друзів поступово сплітаються у одне ціле. Слова стають незрозумілі. Світло тьмяніє. Починає грати музика. Це, здається, коломийки. Інколи, крізь густий туман диму і сороміцьких пісень прориваються вигуки. Здебільшого чується "ХУЙ", слово, що стало синонімом до ніжного "ДРУГ".

Завіса.

Другий тиждень поспіль мої груди розриваються,
розріджуючи густе міське повітря, яке бере собі
усю енергію з таких,як я.
Таких самих хворих,
таких самих прагнучих,
що прокидаються від власного голосу.
його і голосом назвати важко.
Так, радше крику, ніж голосу.
Радше болю, ніж ранку.

Місто уміє приносити радість.

І кожного дня я йду до лікарні,
щоб припинити це неподобство.
Але моє студентське посвідчення,
разом із студентським обличчям,
абсолютно нікого не цікавить.
Єдине, що вдається довідатися -
терапевт приймає після першої дня.
Ні, кажу сам до себе, мені це не підходить,
у мене робота, чорт забирай.
Становище вимагає нехтувати лікарями,
нехтувати здоров"ям заради того, щоб
заробити грошей, які потім можна використати
на власне лікування!!!
Залізна логіка, правда?

Гроші уміють приносити радість.

Вечорами перечитую роздруківки
із симптомами зарази.
Виявляється, вона так близько.
"Українська чума" - хвороба країни третього світу.
Холодний піт - ось моя відповідь усім терапевтам,
усім лікарям та медсестрами.
Вони ж бо готові лизати сраки, але на то треба гроші.
А що робити мені?
Мені, який прокидається не знаючи чи ще живий.
Так, радше від агонічного реву, а не кашлю, не голосу.
І ці червоні плями на білизні,
перемащені кров"ю рушники.
Роботодавець щось запідозрив,
я надто часто зникаю у дверях туалету.
Змивати за собою воду, щоб не було слідів.

Робота уміє приносити радість.

Благаю вас встановити ще один лічильник.
Нехай він рахує нас.
Хіба ми не варті червоного, як унітази, табло?

Я жив так роками.
Боявся пити воду з чужої руки.
Закриваючи рот на перонах вокзалів.
Я жив так роками.

Не піду завтра до терапевта.
Піду на базар, де від гниття стічної води немає спокою.
Де такі самі як я продають останні труси, щоб зібрати кошти
собі на бинти, чи бодай на цукерки.... солодку карамель.
Хай продадуть мені хустку, червону, яка прикриватиме мій зад від шефа.

Табло щохвилини манитиме стати нулем чергового мільйона.

Лишається тільки кусати язик, при згадці смаку парного молока.
Його цілющі молекули з рук рідної
бетонними мурами стояли на обороні легенів
від жирних солдатів зарази.

Біг стимулює більшість залоз.
Хвороба виводить їх з ладу по-одній.
Заставляє виробляти однаковий слиз,
щоб людина на 90 % складалася з зеленої маси.
Яскраві відтінки якої руйнують мокрий асфальт.

Мене впізнають на вулицях.
про мене пишуть газети.
Підручник "Біологія" звертається до мене з відразою: "Носій".

Останні дні повні спокою й тепла.
Це передбачувано.
Бо смерть, як і місто, уміє приносити радість.

Моє худе тіло не здатне до еротичних прелюдій.
Я втрачаю свідомість від гнійної рани у грудях.
Більшість часу проводжу у маревах,
де я дитиною блукаю лісами і сплю на свіжих покосах.

Спасибі, життя, ти уміло приносити радість.



- це справді жахливо...

Чарівний світ казки Доктора Керролла.
Мальований пензлем прикарпатського маку.
Я зроблю Печеніжин своїм Задзеркаллям.
Накурені курви і купа інших див.
Завтра збори громади. Дамо Варварі "подяку
за активну участь у статевому житті фізрука".
Я зроблю Печеніжин своїм Задзеркаллям.
Заправляйте літак - зрошувати поля!



- на світлу пам"ять професорові логіки Л.Керролу!

Живчикові:)

Сиротинці плекають щасливих малят.
У електричках мало таких дітей.
Частіше за все вони круглолиці,
з нечесаним волоссям, озброєні віялами.
Мило посміхаються на мої підморгування.
Діти опускаються на коліна посеред вагонів,
під ноги численним бабусям і тихо моляться.
Серед них я впізнаю тебе.
Ми закохаємося через десять секунд.
Відчуття старості колисатиме щораз сильніше.

Метелик, легенько торкаючись губ, намагнічує
твої безбарвні кучері пупка.
Я намагнічуюся увесь у відповідь.
Беру до рук пір'їну колібрі.
Трусяться губи.
У мене від страху перед невідомим.
У тебе від бажання, щоб невідоме настало негайно.
Тонкий світ, про який ти постійно згадуєш,
ріже навпіл пір'їну колібрі
і одна її частина залишається у тобі.
Доводиться затуляти твій ротик,
бо кролики-пташки лякаються.
Якби я знав запах збудження до того...

Надвечір виявляється, що поля в житах.
Закінчую екскурсію глибоким проникненням.
Шкіра уміє запам'ятовувати запахи.
Дні минають - ми міняємося досвідом.
Тепер кричу я.

Попереду п'ять гектарів квітів.
За ними останній поцілунок:
мені - навколосвітня подорож вітрами,
тобі - Почесна Місія Червоного Хреста.
Обіцяю - писатиму вірші про нас!

02.07.09

- написаний спєцом для тої дівчинки, що її ім"я зверху
просто не міг стримати потік емоцій

Пити пиво горілиць лежачи на газоні
Теребити картки з історіями про місто
Прокидати себе бути в нього в полоні
Я куплю нам атол моя невісто

Пам'ятаєш як він ревів весь учора
Одним порухом рук вбивав склопакет
Так от то був не він - алкогольна потвора
Беззмістовно жива як картонний макет

А попереду в мене кількасот кілометрів
Вузькі джинси дівчат їх гарячі стрибки
Дружні заклики мокрих підсолених нетрів
Затверділих під тиском моєї руки

Опівнічний вокзал мене розуміє
Ти кожен раз інша моя невісто
Підземелля закриють - дуже швидко стемніє
Світлофорами вибухне наше прамісто

Горілиць лежати вдихати напої
Милуватися поглядом відвертої жінки
Проклинаючи властивості паленої хвої
Що просочується крізь броньовані стінки


-написаний ві Львові, я саме лежав на газоні проспекту Свободи, була неділя...

* Поет і дівчинка легкої поведінки

Дівчат легкої поведінки - легко перевиховати.
Чомусь вони найбільше люблять вірші.
Чомусь вони закохані у нас.
Поети, ці співці прекрасного,
насправді мають інший шлях.
У Книзі Доль записано інакше.


Сестричко, маю місію.
Кохати дівчинку легкої поведінки.
Я жертвую своїми кольоровими видіннями
заради твого порятунку.
У вісімнадцять рочків хочеться любитися,
щоночі з іншими людьми.
Такого собі FREELOVE - вільного кохання.

Пишу тобі листи про свої мрії,
земні, як листя конюшини.
поволі переманюю до лісу.
Чомусь ти дуже любиш вірші,
які зволожують твої зелені трусики.
Вірші примушують ховати груди під футболку,
а безсоромні ноги відкривати лиш мені.
Чомусь ти дуже любиш вірші.
Чомусь ти закохалася у мене.

Іриска - жирний плюсик - Буратіно.
Звабливими липневими ночами,
цілуючись солодкими губами,
перемагаючи фізичну старість
ми маємо в руках небесні зорі,
вони нам обіцяють виконати примхи.
Ідеальний шлюб - поет і дівчинка легкої поведінки.

Був на минулих вихідних вдома. Але ця римарка заради лишень приємного спогаду...
Тож пішов на культ захід, який у нашій школі щотижня у п"ятницю проходить. Відверто кажучи трохи облажався, бо мав вигляд вихователя у дитсадку. Я ОТАКИЙВО а діточки отаківо.
Признаюся, з того горя ( чи топак сорому ) захотілося напитися і вмерти, але ІДЕЯ робила своє, тому стримався. Але знову я не про те...

Стою собі серед діточок, розмовляю з ними на високі теми ( типу, як я хочу зара нажертися ) і тут ВОНА... - самотня, маленька, нікому не потрібна, ніби з іншого часу... але така брутальна і гардкорна, що я мало не наклав у штани від захоплення. Стою собі, милуюся... І тут мене як осінить!!! Все, думаю, це доля!!! Ця дівчинка має змінити світ і я гратиму роль у її дитячих походах на гівняний світ, у боротьбі зі злом.
Ви слухали пісню Bring Me The Horizont - Diamonds arent forever? Прошу, знайдіть цю пісню, знайдіть ту дівчинку і з"єднайте во єдине. Думаю саме так стався Біг Бенг!

Тож я вирішив допомагати їй. Поки мене онакривало вона десь зникла.
Тепер я маю чого повернутися, я знаю що казатиму їй і що вона відповість. Це внутрішні відчуття? Це шизофренія? Це доля? Відповідб не за горами...

Дівчинко, я тебе бачив і ти дійсно брутальна!

Хочеться писати поезію.

Що ти робитимеш, як прийде старість?
Бридке поморщене й засохле тіло своє відкриє.
Як спадуть простині з її нагого лона.
Що ти робитимеш коли зітліє твій мішок із купою книжкок священних?
Коли черв'як поточить розумові іскри, а світло, яке ти так беріг в очах,
погасне, вбите чорними крапками.
Я знаю. Не довго це триватиме для тебе.
Максимум через тиждень, якраз на сотий день народження,
легеньке божевілля стисне руки навколо оперезавши ту площину, де істино був мозок.
Уяви лишень, ти вже не зможеш пускати бісики дівчаткам у трамваї, торкати їх за білі руки.
Годинами читати свої вірші, доки останні, у дрова п'яні, співатимуть "Там, у вишневому садочку."
Обвислі м'язи, кому тепер вони потрібні?
Хто цілуватиме тебе такого? Хто берегтиме твоє захворіле тіло від недуг.
Від немочі, твої колись могутні плечі згорбатяться і не прийматимуть наплічник,
який ти зготував у Карпати.
Ти думав гори вічно будуть твої?
Гори будуть вічно, а ти - на передостанньому щаблі драбини, що не дістає до неба.
Єдиним твоїм заробітком стане продаж намотаних з власної сивини дитячих пензликів.
Надіюсь, я цього не побачу.
Мені не соромно казати це.
Бо ти, напевно, чув мої поеми про свободу,
в яку ми всі так ревно віримо, якої насправді не існує.

Що я робитиму, коли до мене прийде старість?
Я запитаю в неї, чи бува не знає як мене звати і в котрому напрямку мій дім.
Бо ця широка вулиця дезорієнтує.
І, взагалі, купи мені морозива. Здається, я так його люблю.

У пошуках рими на улюблене слово. Поети.
Сестричці Н.
Я люблю спостерігати за людьми.
Ще більше я люблю тримати в полі зору милих поетів.
І не важливо початківці вони, чи всесвітньовідомі майстри.
Мене можна вважати маньяком,
можна лякатися такого мого захоплення.
Та я наполягатиму, адже хтось ґвалтує людей, убиває їх,
а я лише кидаю погляди замість ножів.
Чимось особливим приваблюють поети.
Вони надто щирі. Зараз серйозні і зосереджені, через мить - п'яні і безтурботні.
Ніби діти вміють міняти налаштування.
Ніби вони зовсім не з цієї планети.
Вени їхніх думок наливаються кров'ю, мозок їхніх голів набирає вагу.
Не скажу про інші фізіологічні зміни на клітинному рівні.
Усім розповідаю про своє захоплення.
Постійно шукаю нові обличчя і заношу їх до свого каталогу. Там, у комірках голови.
Особливо щасливий, коли розмовляю з котримсь на самоті.
Він тоді зовсім беззахисний і відкритий, такий без прикрас, без світських манер.
Такими хвилинами живлюся ніби вампір.
Питаю про дім, про батьків і про вірші.
І коли у когось з них виникають проблеми я стараюсь допомогти,
я пишу їм листи із середини себе.

Після Фрейдівських текстів прийшов до думки, що в мене прихований дар.
Ніби я його стримую у природньому руслі, а він шукає канали.
Він заставляє кидатися на поетів.
І слухати інші вірші, слухати інше життя.

Цей літературний колапс приніс багато цікавих нюансів.
Я саме тримаю в прицілі поета.
Він п'яний рівно на стільки, щоб штучно всміхатися на дотепи колег.
Береться за вірші, кидає їх, ніби набридли.
Стрибає у танці і гірко кривить обличчя.
Далі розводить тендітну дівчинку... Певно на секс, це видно з її милих щічок.
За кілька годин він віддасть їй поезію в руки.
А на ранок вона подарує йому свої рими.

Я люблю поетів, за те, що вони вміють нести любов: у текстах, у будні й у свято, у своїй брехні.
Брехня ж бо буває заради любові?
Я люблю поетів за їхню відкритість до мене.
Маньяк закоханий в жертву, яка опирається дослідам свого тіла.
Не бійтесь, до скальпеля діло не дійде.
Хіба ви самі занотуєте мою слабинку, чи візьмете в руки баян.

ВЧОРА БУВ НА СЛЕМІ - ВПЕРШЕ - насміявся до схочу - зрозумів, що Білоруська мова гарно звучить у віршах - бачив українських майстрів слему - слухав українських майстрів слему - Олександр Ірванець ( без пояснень ) - смішний Горобчук - позитивні емоції на вибір журі - осмішний і п'яний поет - сіськи - м'ясо - безцензурність свята - вірш Пістончика заслуговує на окрему нагороду - наші виграли, але інколи я сумнівався у об'єктивності оцінок - вірш Коробчука теж заслуговує на нагороду - алкогольні аспекти свята таки грають свою роль - місце проведення слему...
Білоруська весна принесла мені теплі промінчики...
Соромно за одне - Я ВПЕРШЕ БУВ НА ЛІТЕРАТУРНОМУ СЛЕМІ. А ТАМ ТАК ВЕСЕЛО. 

                                                                                                                                                                   Миколаєві Приступюку 
Маємо чергову історію про випадок на дорозі
але ніхто не побачить цього у випусках Магнолії.
Мені її розповів один водій міжнародник,
що віз мене автостопом із Столиці до Львова.
Я перелякано слухав і бачив усе ніби фільм.
Вечір, літо, траса Київ-Чоп, що на картах позначена ніби Е40.
Мій водій міжнародник саме рейсом з Італії,
де він був цілий тиждень і просрав купу бабок.
Щасливий і стомлений від курвів італійських далекобій сам собі намугикував пісню.
Броди були позаду, а попереду Лемберг, там на нього чекала кохана дружина.
Мій водій саме згадував пафосну Гледіс,
що так солодко брала у нього до рота,
як... з кущів придорожних на асфальтову трасу спокійнісінько вийшов мужик.
Весь у чорному ніби представник плем'я готів він підняв до гори великого пальця.
"Автостопщик!",- зраділо вигукнув Толя, його Даф пролітав десь на швидкості сотні.
Чорний гот-автостопщик трясучи ланцюгами із важкими заклепками замість очей,
тихо сів до машини й не промовив ні слова.
"Ну і біс з ним, не треба нічо говорити. Я тут цар, Даф - мій кінь." І поїхали далі.
Сто кілометрів пролетіли неначе хвилина, всю дорогу обоє настирно мовчали.
І коли вже залишилося в'їхати в місто чорний гот-автостопщик,
напруживши голос, каже: "Стоп".
А машина у відповідь зменшує швикдість, ніби тисне на гальма... стає...
Толя, той, що водій-міжнародник геть оглухлий від такої хуйні,
тупо, ніби карпатський баран, вирячив очі.
Гот так само без слів і пояснень вийшов із Дафа, прямуючи теплим асфальтом в кущі.
Пройшло півгодини, голова просвітліла, очі влізли назад у орбіти.
Рот закрився і Толя вирішив, ніби це глюк.
Що насправді не було такого, що насправді він усе вигадав.
Хотів би бачити вас після тижня забуху і двох діб у дорозі з Мілана до Львова.
Я готовий вже був все списати на втому.
Але пауза, майстерно придумана Толею, скінчилася...
Виявляється, потім він марно старався завести свого коня і дістатися міста
Кінь стояв ніби вкопаний не рушаючи з місця.
Ніхто не міг помогти, бо година була пів на першу АЕМ...
"Певно, я щось упустив",- брав себе в руки Толік.
"Або я ще дрімаю, і це просто сон, ляжу висплюсь, бо так і до дурки не довго".
Прокинувся зранку, згадав все, що було, хотів вже дзвонити в техсервіс,
але як водій, що закоханий в Дафа, вставив ключ до замка.
І,о чудо, машина ожила - загарчав двигунець, увімкнулися фари.
Мій водій-міжнародник геть опухший від того вирішив забухати і поїхав додому.
На порозі дружина, теща, сусіди. Всі кричать- метушаться, їх очі повні сліз.
Виявляється, в цю ніч на парковку Тірів, де Толік лишав свого Дафа,
упала комета, в ту саму хвилину, як він мав прибути.
Згоріли авто, а з ними ще два квартали, і сотні людей попрощались із світом...
Не тямлячи себе, ніби під кайфом, мій водій-міжнародник зрозумів геть усе...
Виявляється, чорний гот-автостопщик врятував його сраку від душного пекла,
врятував діточок від утрати свого батька.
З того часу Толян не знімає курвів, не кривдить дружину, і взагалі не іздить в Італію.
Досить з нього дороги, досить з нього такої хуйні.
Чорний гот-автостопщик з'являється інколи на магістралях.
Він, як істинний мандрівник, допомагає тим, хто його підбирає! 


13.05.2009

Завтра знову в мандри... Як я вас усіх розумію... Так, завтра знову в мандри. Як і останнього разу - до Львова. Буду там з суботнього вечора і до Глибокої недільної ночі. Тому, як то кажуть, готовий допомогти нужденним, вислухати плачучих, прихистити мандрівників, зустрітися з жежешниками. І телефончики додаються 0976421897, 0930650798... От.

Найголовніше: недільного ранку на залізничній станції міста Лемберга планується висадка печенізького десанту бащєків. Протягом дня буде небезпека зустрітися з ними на вулицях. Вони дуже швидко переміщуються і хочуть побачити УСЕ за один день... Якщо побачите їх ( а побачите точно, бо 20 бащеків це не жарти ), кричіть "Печеніжин" і будете врятовані!!! Мир у ваші серця і світлий розум у голови!